Історична довідка сіл Лютіж та Гута-Межигірська

Село Лютіж
Вишгородського району Київської області

Лютіж – село привітне і привільне
Для всіх знайдеться безліч теплих слів.
Живуть у дружбі люди з Старосілля,
Із Бірок, з Чернина, з Ровжів.

Моє село, мов пісня журавлина,
Що край дороги в небі розцвіла.
Співає серце, бо й моя стежина
В її ранковім світлі пролягла.

/В. Г. Головко/

Село Лютіж Київської області Вишгородського району розташоване на правому березі Дніпра за 18 км на північний захід від м. Києва. На південному заході від нього знаходиться с. Старі Петрівці, на північному заході – с. Демидів, в східному напрямку – Київське водосховище, на захід – лісовий масив і с. Гута-Межигірська. Протяжність села із заходу на схід - 2500 м. з півночі на південь - 4200 м.

Населення Лютежа становить - 2603 жителя.

Мальовниче українське село Лютіж має багату і надзвичайно цікаву історію, яка сягає в глибину віків. Дані археологічних розкопок засвідчують, що на території села знаходились перші слов’янські поселення періоду Зарубинецької культури ІІІ-ІІ ст. до н.е.

Під час будівництва Київської ГЕС археологами здійснена величезна робота по дослідженню стародавніх пам’яток, що були приречені на зникнення після заповнення водосховища. Найзначнішою подією стали розкопки експедицією інституту археології під керівництвом В.І. Бідзілі та С.П. Пачкової давнього поселення поблизу села Лютежа. Протягом 1962-1964 років вдалося повністю дослідити цю унікальну пам’ятку, розкривши площу майже 16 тис. кв. м.

Поселення було розташоване в урочищі Церковне за 3 км. на північ від села на піщаному підвищенні у заплаві Дніпра при гирлі річки Ірпінь та струмка Лютежок. Тут, очевидно, мешкала група давніх металургів, про що красномовно свідчить співвідношення трьох жител – напівземлянок з 15 печами-горнами і кількома сотнями споруд для випалювання вугілля, а також було знайдено велику кількість шлаків та шматків криць, уламків глиняних стінок верхніх частин горнів, уламки груболіпного та лощеного посуду, знаряддя праці, виготовлені із заліза і особливо цікавою є знахідка бронзової фібули-застібки. Що може бути датована другою половиною І – початку ІІ ст. н. е. Очевидно, поселення у Лютежі виникло на рубежі нашої ери, хоча люди з’являються тут і раніше - ще одне з розкопаних жител належало до Милоградської культури скіфського часу.

За переказами ймовірно, село отримало свою назву від імені Люта, сина Свенельда, убитого на цьому місці під час полювання Олегом, князем древлянським. Свенельд був першим вельможею великого князя Київського - Ярополка і це вбивство стало причиною міжусобної війни полян з древлянами. Про це описано в літописі Нестора «Повість минулих літ», тому можна вважати, що рік походження назви с. Лютіж відноситься до 975-976 р. р.

Є згадки про те, що в 1240 р. село було спалено й зруйновано монголо-татарами під час взяття Києва.

У 1362 році після битви на Синіх Водах між монголо-татарами та Литвою, київське князівство, а разом з ним і село Лютіж відійшло під владу Литви.

Після ліквідації у 1471 році удільного Київського князівства було запроваджено Київське воєводство, куди ввійшло село Лютіж під владою Литовського воєводи.

1569 рік - після Люблінської унії Київ, а разом з ним і Лютіж, відійшли до Польщі.

1570 рік - одна з перших згадок про с. Лютіж написана в ілюстрації Київського замку: «Жителі с. Лютіж виконують на користь замку повинності: по три дні орати поле, косити сіно і відвозити в замок, відбувати військову службу».

1649 рік – село було визволено з-під польського панування і включено до складу Білгородської сотні Київського полку, згідно реєстру.

1659 рік - після укладення Гадяцького договору – про передачу України під владу шляхетської Польщі - король Казимир подарував Лютіж і навколишні села гетьману Правобережної України - Павлу Тетері.

1692 рік - після смерті Павла Тетері селом насильно заволодів козацький полковник Василь Іскрицький. Після смерті В. Іскрицького в січні 1700 року, польський король Август ІІ передав село дворянину Казимиру Стецькому, котрий займав посаду каштеляна київського. В його руках село перебувало найдовше.

З 1700 року село Лютіж відійшло до Димерського староства. В першій половині XVIII ст. село переходило від одного власника до іншого, а це призвело до збідніння селян і спустошення села.

1796 рік - після поділу Речі Посполитої і приєднання Правобережної України до Росії, Лютіж увійшов до складу Київського повіту, Київської губернії.

Лютіж стояв посеред безкінечних лісів, тільки на схід село мало відкриті види на Дніпровські луги. Через відсутність полів, Лютіж ніколи не мав значного населення.

До 1800 року в Лютежі не було церкви. Жителі ходили молитися в Демидівський скит, де з незапам’ятних часів було дві дерев’яні церкви. Із двох скитських церков у 1800 році була збудована приходська Лютізька Богородицька церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці. Землі церква мала 35 десятин, здебільш сінокосної. Населяло Лютіж - 511 чоловік.

Після реформи 1861 року селяни стали вільними і отримали невеликі наділи землі, за які сплачували податок грошима та відробляли по 37 днів на поміщика Синельникова, якому належало село.

У 1903 році село мало 154 господарства, населення складало -1299 жителів із них: чоловіків - 647, жінок - 652. Кожне господарство мало 33 десятини землі, поміщицької землі було 600 десятин. В селі працювала кузня, магазин, водяні млини, лісництво, церковно-приходська школа 1-4 класи, функціонувала пожежна вишка (каланча).

Після революції 1917 року більшовики прийшли до влади і почали створювати місцеві ради. У березні 1918 року мирне життя було перерване – село зайняли німці.

У 1919 році село було звільнене більшовиками і відновлено радянську владу. Почався перерозподіл землі, створювались перші кооперативи, сільська рада. Першим сільським головою був Мефодій Мельниченко, пізніше на цій посаді працювали Оникій Селега, Петро Махновець. Влітку 1926 року розпочалось будівництво сільського клубу.

В період з 1929 по1930 р. р. - у селі створено колгосп ім. Т.Г.Шевченка. Це був дуже тяжкий час для селян, вони не хотіли віддавати свою худобу, свої наділи в колективне користування, але коли розпочався процес розкуркулення селян, вони були змушені записатися в колгосп.

Не минув село і страшний голодомор 1932-1933 р. р. Забирали у селян все, тому виживали хто як міг. Найтяжче було вдовам з малими дітьми та самотнім людям похилого віку. Рятувало те, що жили близько лісу, де можна було вполювати зайця чи якусь звірину, назбирати ягід, грибів та зловити риби. Від голоду в селі померло близько 15 чоловік.

За період 1934 - 1941 років у колгоспі було збудовано ферму, конюшню, свинарник, молотарку, швейну майстерню. Головою колгоспу було обрано Ковальчука Панаса, пізніше - Корсуненка Макара.

В селі відкривається мед. пункт, баня. У збудованому клубі проводяться танці, створено художню самодіяльність, а в буденні дні в клубі - навчаються учні 1-4 класів.

До початку Великої Вітчизняної війни в селі налічувалось близько 250 господарств.

Смертельний подих війни лютежани відчули вже на світанку 22 червня 1941 року, коли на столицю та на її околиці впали перші авіабомби. З того часу життя потекло вже в другому вимірі. З початку війни військовозобов’язані були мобілізовані в Радянську армію. В липні 1941 року фашисти зайняли село. В період з 1941 р. по 1943 р. молодь села було вивезено на роботи до Німеччини. Тих, хто залишився в селі, гонили на примусові роботи в ліс. Окупанти вирубували тисячолітній ліс і сплавляли його по Дніпру. За період окупації фашисти розстріляли шість односельчан, яких запідозрили у зв’язках з партизанами, а саме: Москаленка Максима, Москаленка Прокопа, Москаленко Федору, Ковальчук Євдокію, Ковальчука Володимира, Махновець Одарку.

У другій половині вересня 1943 року війська 38-ї армії, переслідуючи ворога, підійшли до Дніпра. Командування армії прийняло рішення головний удар по ворогу нанести в напрямку Лютіжа для того, щоб захватити зручний плацдарм на правому березі і створити умови для наступу на Київ. Цей плацдарм ввійшов в історію Другої світової війни під назвою Лютізького і став вихідним пунктом по визволенню Києва від німецько-фашистських загарбників.

У Лютежі йшли жорстокі бої. Село майже все було спалене, залишилось 15 напівзруйнованих будинків та баня. Жителі, перед початком форсування Дніпра, залишили село і переховувались в лісі за 7-10 км. від Лютежа. В боях за Лютіж загинуло 816 бійців Радянської армії, восьмеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу – посмертно, а саме:

Нефьодов П.П.,

Полянський М.О.,

Петров О.П.,

Сердитов С.О.,

Харківець А.П.,

Цвілій П.П.,

Топоріков І.П.,

Трофімов А.Т.

Не повернулось з поля бою 184 лютежан. Їхні імена викарбовано в граніті і серед них повний кавалер Ордена Слави, наш земляк Володимир Вітряний.

Лютіж пам’ятає своїх героїв. Їхніми іменами названі вулиці села. Відреставровані дві братські могили, в яких поховано 529 воїнів, що визволяли наше село.

1945-1946 р. р. в Лютіж поверталися фронтовики і люди знову, в котрий раз, докладали великих зусиль, щоб відбудувати спалене війною село. Колгосп ім. Т. Г. Шевченка допомагав у будівництві будинків сім’ям загиблих, було розпочато будівництво сільського клубу, бібліотеки, колгоспних будівель, фельдшерсько-акушерського пункту, магазину.

Головою колгоспу обрали Кирієнка Максима Матвійовича (пізніше на цій посаді працювали Бондаренко Федір Митрофанович, Іванча, Бухман, Майборода), а сільським головою – Скотаренка Григорія Степановича (пізніше на цій посаді працювали Москаленко І.В., Сивашенко М.І., Желіховський С.Ф., Трубачова Г.М., Мазан П.А., Людвиченко Я.А.).

1950 -у Лютежі почало працювати поштове відділення.

У 1952 році розпочалось будівництво школи, а в 1955 р. – школа вперше відкрила свої двері для учнів.

1959 рік - колгосп ім. Шевченка було об’єднано з радгоспом ім. Васильєва, що знаходився в селі Демидів. У Лютежі створюється відділення радгоспу на чолі з управляючим цим відділенням Писаренком Є.І., пізніше на цій посаді працювали: Маковецький І.І., Головко Ф.М.

В 1962 році у зв’язку з будівництвом Київської ГЕС в Лютіж переселяють жителів з Чернина, Старосілля, Ровжів, Бірок, а також перебазовується Чернинський рибколгосп ім. Чапаєва – голова Несин М.Л. За рахунок переселенців кількість населення збільшилась, з’явились нові робочі місця.

1963 рік - відкривається дитячий садок «Барвінок».

1967 рік – в Лютіжі створюється Українська виробнича акліматизаційна станція живих водних біоресурсів – директор Гойса В.П.

1976 рік - засновано рятувальну станцію на Київському водосховищі.

1977 рік - збудовано нове приміщення сільської ради.

1985 рік - наказом Міністерства лісового господарства в Лютіжі, на базі Старопетрівського лісництва, було організовано Старопетрівську лісову науково-дослідну станцію по селекції та підвищенню продуктивності лісів - директор Моренко В.С.

1988 рік - відкрито новий ФАП – завідуюча Ліонова А.Є.

1990 рік - збудовано нове приміщення пошти.

1992 рік - в Лютіжі зареєстрована церква Різдва Пресвятої Богородиці, підпорядкована Київській метрополії Української православної церкви, настоятелем храму став Протоієрей Ігор (священнослужитель Буршта Ігор Йосипович).

2004 рік - збудовано нове приміщення Лютізької ЗОШ І-ІІІ ст.

У 2006 році на посаду сільського голови було обрано Савенок Тамару Григорівну.

Сьогодні в Лютежі нараховується 824 господарства.

Територія Лютізької сільської ради в межах населеного пункту становить - 379,11 га;

* * * * *

Село Гута-Межигірська
Вишгородського району Київської області

Село Гута-Межигірська Вишгородського району Київської області розташоване на правому березі річки Ірпінь за 7 км. на захід від с. Лютіж. На сході та півдні від села - лісовий масив, на північ – с. Демидів, на захід –с. Синяк. Площа Гути-Межигірської в межах населеного пункту становить - 127,4 га.

Проживає - 225 жителів.

У тлумачному словнику слово «гута» має два значення:

Застаріле – склоплавильний завод або склоплавельна майстерня, де виробляли гутне скло.
Цінна речовина у вигляді затверділого соку, що міститься в корінні деяких рослин із якої виготовляють гутаперчу.

Ймовірно, що назва села пов’язана з першим значенням слова «гута». Про це свідчить історія Межигірського Спасо-Преображенського монастиря заснованого в 988 році недалеко від Києва біля Вишгорода. Межигірський монастир мав велике господарство: ріллю, сіножаті, млини, цегельні, гуту, бортні дерева, рибні лови і багато худоби. З відомостей описів монастиря 1766 р. відомо, що «в с. Гута один посполитий орендує гуту, а два інших – працюють на цій гуті за третину прибутків». Це свідчить про те, що в селі Гута-Межигірська існувала склоплавильна майстерня, рештки якої, жителі села знаходять до цього часу.

Села Демидів, Гута, Лютіж, Петрівці належали Межигірському монастирю. Населяли їх вихідці з Правобережжя, частково з Лівобережжя т.зв. посполиті, а також нечисленна шляхта. Тому друга частина назви села, можливо, утворилася від приналежності даних земель до Межигірського монастиря.

Відомо, що річка Ірпінь – права притока Дніпра, в давнину була судноплавна і мала більш як півкілометрову ширину. Судна в ті неспокійні часи треба було добре охороняти. З цією метою вздовж річки були збудовані фортеці. До того ж досить густо. Сьогодні ми знаємо ціле намисто ірпінських городищ, починаючи від Дніпра в урочищі Холм на місці нинішніх сіл Гути, Демидова, міста Гостомеля. А також ця річка була природним непрохідним бар’єром (мілководдя було густо засіяне непрохідними драговинами), який захищав плем’я полян від винищення нападниками: хазарами, печенігами, половцями, татарами, литовцями, поляками і самими руськими князями за великокнязівський престол. Всі ці відомості свідчать про те, що село Гута-Межигірська має давню історію, яку можна віднести до періоду Зарубинецької культури ІІІ-І ст. до н.е.

Зі спогадів старожилів відомо, що в давнину в селі займалися випалюванням вугілля, про що свідчать ґрунти поля поблизу села, вирощували хліб, городину, мали воли, коні, свині, корови. Мали свій промисел. Були серед жителів столярі, шевці, кравці, ткачі.

Після подій 1917 року більшовики прийшли до влади, розпочався перерозподіл землі.

У 1930 році в селі організовується колгосп ім. Ворошилова, який очолив Костянтин Рубан. У колгоспі налічувалось 870 га. орної землі, на якій вирощували овочеві та зернові культури.

Першим головою сільської ради було обрано Топала Якова Пантелеймоновича.

1932 рік - збудовано початкову школу, першою вчителькою (зі слів жителів села) була Неля Йосипівна, пізніше (1935-1941) Курач Наталія Олександрівна.

Голод 1932-1933 р.р. обминув Гуту-Межигірську. Селяни допомагали продуктами харчування жителям сусідніх сіл.

У 1936-1938 р.р. на території села та за його межами велося будівництво довгочасних фортифікаційних споруд - ДОТів (довготривалих вогняних точок), які входили в другу лінію оборони Київського укріпрайону. В 1941-му році ці ДОТи героїчно стримували наступ фашистських загарбників.

З 1941 по 1943 рік село було окуповане німцями. В Німеччину на примусові роботи було вивезено 30 юнаків та дівчат. Тих, хто залишився змушували працювати на вирубці лісу, який німці сплавляли по Ірпіню і вивозили до Німеччини. Під час наступу радянських військ німці спалили село, вціліло шість хат та декілька хлівів.

Форсування радянськими військами річки Дніпро восени 1943 року стало поворотним пунктом і для Гути-Межигірської. У жовтні цього ж року бійцями 163-ої стрілецької дивізії 38-ї Армії Першого Українського Фронту с. Гута-Межигірська було звільнено від окупантів. У боях за Гуту-Межигірську загинуло 595 воїнів, серед них два Герої Радянського Союзу Панченко О.Я., Силкін Г.П.

Із війни в село не повернулось 60 односельчан. Після звільнення села люди поверталися до своїх дворищ. Будували землянки, піднімали село з попелищ. У 1944 році сільським головою обрали Паршенка Володимира Григоровича, а в 1947 – Ярмакова Андрія Гордійовича.

З 1947 по 1954 р. тривала відбудова села: розбирали бліндажі, будували хати, господарювали.

В 1950 р. село було підпорядковане Демидівській сільській раді, а колгосп ім. Ворошилова об’єднано із радгоспом ім. Васильєва.

У 1970 році село Гута-Межигірська підпорядковане Синяківській сільській раді.

У 1947-1953 р. р. в заплаві Ірпіня створено Ірпінську осушувальну систему. У велику чашу Київського моря, як було передбачено проектом в 1965 році, попливли води річки Ірпінь. В гирлі річки побудований цілий комплекс споруд для її захисту. Земляна дамба, відвідний канал, водозливна гребля, насосна станція. Наприкінці березня 1965 року всі ці споруди були здані в експлуатацію, насосна станція на Ірпені почала працювати.

Згідно рішення облвиконкому від 28.07.1986 село Гуту-Межигірську було передано із Синяківської сілької ради в підпорядкування Лютізькій сільській раді. Для сполучення населених пунктів було побудовано автотрасу Лютіж – Гута-Межигірська.

2006 рік - головою Лютізької сільської ради було обрано Савенок Т.Г.

Сьогодні в селі налічується 123 господарства.

За період 2006 – 2008 р. р. в селі проведено капітальний ремонт приміщення сільського клубу, ФАПу, бібліотеки, побудовано дитячий майданчик, міні-стадіон, освітлено вулиці. Реконструйовано пам’ятник загиблим воїнам у центрі села.

Жителі с. Гути-Межигірської є активними учасниками художньої самодіяльності, створено фольклорний ансамбль «Бабине літо», керівник Олійник В.С. Відроджуються національні традиції, обряди та звичаї, проводяться сільські свята.

За період з 2006 по 2008 рік було проведено роботу:

В селі Лютіж:

реорганізовано ФАП у амбулаторію загальної практики сімейної медицини (ЗПСМ), головним лікарем призначено Баранова О.В.;
в приміщенні ЗПСМ відкрито аптечний кіоск;
відкрито стоматологічний кабінет, закуплено медичне обладнання та необхідні меблі;
Придбано необхідну оргтехніку для працівників сільської ради, медамбулаторії, клубу;
створено комунальне підприємство «Лютіжкомунгосп», закуплено техніку для роботи комунгоспу (спецмашина для вивозу сміття, Газель, автогідропідйомник), першим директором став Сергієнко Г.М.;
газифіковано приміщення амбулаторії та сільської ради;
проведено реконструкцію приміщення сільської ради, зроблено поточний ремонт кабінетів;
відкрито аптеку, бібліотеку, магазин, перукарню, будинок побутових послуг;
встановлено пам’ятний знак жертвам голодомору 1932-1933 р. р.;
відремонтовано пам’ятники, впорядковано братські могили, поновлено паркани;
облаштовано територію для проведення культурно-масових заходів «Співоче поле»;
виготовлено проектну документацію та розпочато будівництво нового храму Різдва Пресвятої Богородиці, по вул. Миру;
розпочато будівництво стадіону;
заасфальтовано вулиці Комсомольська, Нефьодова, Миру, Шевченка, Рильського, Сердитова, Харківця, Приморська, Ватутіна, Вітряного;
освячено обереги при в’їзді та виїзді з села;
встановлено новий пам’ятник (Нефьодову) по вул. Визволителів;
В ДНЗ «Барвінок» замінено газовий котел, придбано електроплиту, водонагрівачі, поновлено обладнання для кухні, замінено електрощит;
проведено вуличне освітлення;
обладнано автобусні зупинки;
закуплено нові костюми для фольклорного колективу «Лютізька левада».

В селі Гута-Межигірська:

проведено капітальний ремонт приміщень ФАПу, клубу, бібліотеки;
Придбано медичне приладдя та інструменти для ФАПу;
Придбано необхідну оргтехніку для працівників клубу, закуплено нові стільці та меблі;
Створено при клубі фольклорний ансамбль «Бабине літо», закуплено костюми для них;
проведено ремонт ділянки дороги по вул. Силкіна в с. Гута-Межигірська;
реконструйовано пам’ятник загиблим воїнам в роки ВВв;
проведено вуличне освітлення;
обладнано автобусні зупинки;
виготовлено технічну документацію та проект газифікації села Гута-Межигірська.
телефонізовано село Гута Межигірська;
Вирішено питання транспортного сполучення між населеними пунктами Лютіж та Гута-Межигірська.

Було проведено роботу в населених пунктах с. Лютіж та с. Гута-Межигірська:

Проведено благоустрій земель загального користування населених пунктів Лютіж та Гута-Межигірська;
Для оперативного інформування населення встановлено інформаційні дошки;
Проводилась робота щодо покращення житлово-побутових умов одиноких пристарілих громадян, виділялась грошова допомога, 192 сім’ї безкоштовно забезпечені дровами, роздавались продуктові набори до Пасхи, до Дня 9 травня, Чорнобильської катастрофи, до Дня інваліда;
Для школярів було придбано подарунки, спортивний інвентар, тренажери, фотоапарат, встановлено нові двері в актовий зал. 10 чоловік за активну участь у шкільному житті були нагороджені путівками в Артек.

За період з 2009 по 2018 роки було проведено роботу:

2010 рік

заасфальтовано вулиці Цвілія, Петрова, Гагаріна, Богдана Хмельницького, Пушкіна, Приморську;
розпочато роботу по виготовленню технічної документації щодо розширення меж діючих кладовищ;
упорядковано місця сміттєзвалищ, землі загального користування, територію парку, лісопосадки, зони відпочинку;
Реконструйовано приміщення амбулаторії ЗПСМ;
Реконструйовано приміщення сільської ради;

2011рік

на території сільської ради відкрито медичну клініку ”Інновація”, яка здійснює діагностику та лікування в напрямку мамології;
зроблено водовідводи в с. Гута Межигірська по вул. Силкіна та в Лютежі по вул. Вітряного, Чапаєва, Комсомольська;
упорядковано територію та встановлено паркани на діючих кладовищах в с. Лютіж та в с. Гута Межигірська. Території старих закритих кладовищ теж упорядковано та обнесено парканами. Встановлено нові ворота. Підведено воду до кладовища в с. Лютіж та пробито свердловину в с. Гута Межигірська.
упорядковано проходи та місця відпочинку до Київського водосховища. Встановлено східці, туалети, розміщено баки для сміття, столи для відпочинку. Розпочато роботи по берегоукріпленню.
Упорядковано територію сільського рівчака, відремонтовано та збудовано новий місток через рівчак;
реконструйовано сільські колодязі;
проводилися ремонтні роботи вуличного освітлення в селах;
у листопаді 2011 року на артсвердловині по вул. Цвілія проводилися ремонтні роботи: полагоджено дах, зроблено спец накриття для баку. Проведено повну дезинфекцію водяних мереж;
для оперативного інформування населення відремонтовано та встановлено нові дошки оголошень;
на території сільської ради створені і працюють три фольклорно – аматорські колективи - “Лютізька левада”, “Бабине літо”, ”Веснянка”.

2012 рік

відкриття у вересні 2012 року нового приміщення церкви Різдва Пресвятої Богородиці;
для мешканців села Гута-Межигірська освячено місце під церкву;
розпочато газифікацію села Гута-Межигірська;
проведено косметичний ремонт приміщень клубу в с. Гута-Межигірська;
проведено поточний ремонт дороги по вул. Ватутіна із встановленням асфальтного покриття;
впровадження мережі Інтернет.

2013 рік

виготовлено проект будівництва центру культури та дозвілля;
проведено косметичний ремонт футбольних майданчиків на території с. Лютіж та с. Гута-Межигірська;
здійснено ремонт технічних приміщень водонапірної башти по вул. Цвілія;
проведено відновлення мережі зовнішнього освітлення вулиць;
впровадженно енергозберігаючі технології опалення приміщення ДНЗ "Барвінок" та приміщення сільської ради;
забезпечено пільгові категорії громадян безкоштовним твердим паливом;
при медичній амбулаторії ЗПСМ с. Лютіж створено лабораторію для проведення аналізів та закуплено необхідне медичне обладнання;

2014 рік

впорядковано територію парку «Казка» по вул. Нефьодова, здійснено посадку дерев, встановлено паркан на «Співочому полі»;
проведено ремонт приміщення сільського клубу в с. Гута-Межигірська;
відкрито музеї військової слави та народного побуту «Бабусина скриня» в приміщенні Лютізької школи та музей рушника в приміщенні церкви Різдва Пресвятої Богородиці по вул. Визволителів;
здійснено ремонт технічних приміщень водонапірної башти по вул. Топорікова, закуплено насоси для артсвердловин;
розпочато ремонт в приміщенні сільської бібліотеки в селі Лютіж;
виготовлено проект берегоукріплення Київського водосховища в центрі с.Лютіж;
проведено озеленення території школи, дитячого садка та «Співочого поля»;

2016 рік

на базі сільського клубу працює три фольклорні колективи: «Бабине літо», «Левада», «Веснянка», а також 2 дитячих колективи «Зернятко» та «Гармонія».

2017 рік

виготовлено технічну документацію для ЦРД «Барвінок», в результаті заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази ЦРД «Барвінок» за рахунок коштів місцевого бюджету було придбано:

- дитяче ігрове обладнання;

- багаторічні зелені насадження;

- дизельний трифазний генератор струму на причіпному пристрої;

- газонокосарка бензинова;

- мотопила з аксесуарами до неї;

- бактерицидні лампи;

За рахунок коштів місцевого бюджету були проведені такі роботи:

- влаштування тротуарного покриття;

- влаштування газону;

- облаштування системи автоматичного зрошення газону;

- ремонт асфальтобетонного покриття;

- комплекс електромонтажних робіт по встановленню автономного джерела електропостачання.

2018рік

в березні 2018 здано в експлуатацію комунальний заклад дошкільної освіти «Центр розвитку дитини «Барвінок» Лютізької сільської ради.
виготовлено проектну документацію та встановлено світлофор по вул. Визволителів;
придбано каналізаційні люки, закуплено мийку високого тиску, вуличні парасолі для проведення свят, вбиральні модульного типу;
здійснено кронування аварійно-небезпечних дерев по вул. Визволителів та на сільських кладовищах;
придбано піщану суміш для берегоукріплення Київського водосховища, укріплено берег.
побудовано паркан біля Київського водосховища в центрі села.
встановлено захисний паркан в центрі села.
відремонтовано світлові мотиви та гірлянди, придбано ялинкові прикраси;
відремонтовано дитячі майданчики по вул. Вітряного та по вул. Нефьодова;
у 2018 році відбулось розширення мережі торгівлі. З’явилось 18 нових суб’єктів господарювання, зокрема: магазин «Фора», аптека, поштові відділення «Нова пошта» та JUSTIN, магазин розливного пива, перукарня, кав’ярня «Loft coffee», кав’ярня «Like Coffee », декілька магазинів продуктових товарів, ветеринарна аптека «ЗооХата», м’ясний магазин «Наша ряба», магазин будівельних товарів, магазин з продажу ритуальних товарів і т. ін.;
відведено територію по вул. Бульварна в с. Лютіж для реалізації сільськогосподарської продукції (овочі, фрукти, ягоди), садового матеріалу (дерева, кущі, квіти, розсада рослин) та інших товарів, де щоп’ятниці підприємці та жителі навколишніх сіл здійснюють торгівлю;
за останні 10 років в Лютізькій ЗОШ І-ІІІ ступенів проведено реконструкцію приміщення: реконструйовано корпус А, утеплено стелю та фасад, встановлено енергозберігаючі вікна, замінено перекриття даху;

На території Лютізької сільської ради на базі клубу діють такі гуртки: два дитячі танцювальні гуртки «Зернятко» та «Гармонія», дитячий спортивний гурток дзюдо «Спартанець» та дитячий театральний гурток, п’ять аматорських фольклорних ансамблів «Лютізька левада», «Веснянка», «Бабине літо», «Серпанок», «Дивина».

На території Лютізької сільської ради працюють дві бібліотеки:

1. Бібліотека в с. Лютіж, знаходиться по вул. Нефьодова 2-А. Площа бібліотеки становить 36,5 кв. м., її книжковий фонд складає 2459 книжок, кількість користувачів за рік – 520 чоловік, стан бібліотеки – задовільний.

2. Бібліотека в с. Гута-Межигірська, знаходиться по вул. Силкіна 32-А, її площа – 24,8 кв. м. стан - задовільний, книжковий фонд складає 5300 книжок, відвідувачів за рік – 200 чоловік, з них 34 дитини.

Серед об’єктів культурної та історичної пам’яті на території Лютізької сільської ради значаться такі об’єкти:

11 братських могил та пам’ятників воїнів часів Другої світової війни;
Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років;
Військові доти.

Проводяться театралізовані свята «Масляна», «Івана Купала», Новий рік, відбуваються святкові концерти та урочисті мітинги з нагоди відзначення державних та професійних свят.

За 1044 роки свого існування Лютіж пройшов непростий шлях. Навіть важко осягнути, скільки добрих справ зроблено руками наших предків протягом тисячоліть. Сивий край пам’ятає перших руських князів, які заповіли нам державність, пам’ятає й велич давньоруської столиці, переможні визвольні змагання козацької доби й боротьбу за незалежність на початку ХХ століття. Ми, діти цієї землі, повинні бути достойними продовжувачами великих справ попередніх поколінь.

В моїм селі – найкращі в світі люди,

Вони живуть для правди і добра.

З мого села не треба йти нікуди,

Хто дивоцвіт на цій землі збира.

Прийди сюди, щоб збудувати хату,

Навколо сад вишневий посади.

І будуть в вікна заглядать жоржини,

І буде вдосталь хліба і води.

Вже скільки літ відгомоніло стрімко,

Вже скільки зим над світом прогуло,

Але живе, цвіте, Лютіж мій –

Старе і вічно молоде село!